Kishartyán

Поселення здебільшого відоме через кам'яну печеру в його межах. Печера утворилася у нижньому міоцені (егрі-еггенбурзький період) у пісковику (формація пісковиків Петервашара) вздовж тектонічних тріщин, шаруватості та площин нашарування через процеси замерзання-відтавання, обвалення, вивітрювання, а можливо, й дефляції, а також через втручання людини. У своєму нинішньому стані вона більше нагадує штучну порожнину, ніж природне утворення. Печера горизонтальна, однорівнева і зазвичай має квадратний переріз. Вона складається з трьох-чотирьох менших або більших з'єднаних кімнат, більшість з яких квадратні і явно мають сліди людської діяльності. Оригінальні природні порожнини можна побачити на вході та у вікнах, де їхні округлі, овальні форми свідчать про їхнє природне походження. Місцеві жителі розповідають історію про дуже багатого, але дуже боягузливого барона з сусіднього Караньчшага, який довгий час ховався у печері зі своєю коханою, бо боявся дуелі з іншим бароном. Його кріпаки приносили їм їжу вночі. Тільки через кілька років, почувши про смерть свого суперника, він наважився вийти зі свого добре захищеного, таємного укриття. Автентичність цієї історії сумнівна, але точно відомо, що первісно вузьку порожнину у скелі на стрімкому урвищі над долинним колодязем не розширювали до просторої житлової печери без певної мети у цьому чудово захищеному та прихованому місці. Можливо, вона була заселена ще в доісторичні часи, але точно була заселена в середньовіччі. Зручно розширена порожнина, яка мала добрий колодязь із водою в долині нижче, могла також слугувати житлом для відлюдника в середньовіччі. Житлова печера, розташована на стрімкому урвищі, подібно до замку, безсумнівно, надавала притулок жителям села під час татарських і турецьких навал. З 1982 року печера згадується в літературі як "Кьолюк". У літературі вона також зустрічається під різними назвами: Кішхартяні Кьолюк (Естерхаш, 1988), Кьовельдь-Кьолюк (Сатмарі, 1982), Кьовельдь Кьолюк (Естерхаш, 1989), Кьовельдьська печера-відлюдника (Естерхаш, 1988), Кьовельдьська печера-відлюдника (Естерхаш, 1989), Кьовельдь-печера-відлюдника (Естерхаш, 1989) та Печера-відлюдника (Сатмарі, 1982).